1.Поняття про старослов’янську мову й значення її вивчення. Походження старослов’янської писемності. Діяльність Кирила і Мефодія.
Старослов’янська мова—це умовна назва давньої писемно-літературної мови слов’ян, якою в середині 9 ст. було здійснено перший переклад богослужебних книг з грецької мови.СМ мала близьку до інших слов’янських мов звукову систему, граматичну структуру й словниковий склад, тому вона дуже швидко поширилась в слов’янських країнах як мова церковної, наукової та частково художньої літератури. На Русь СМ прийшла з прийняттям християнства у 988р.
На сьогодні СМ мертва:нею не говорять і не пишуть. Її зникнення відбулося приблизно не пізніше 11ст. Уживана в багатьох землях, вона не залишалася незмінною , а пристосовувалася до місцевих слов. народорозмовних мов. Під впливом фонетичних і граматичних особливостей живої місцевої мови(болг., македон., сербськ., давньоруськ.) виникали місцеві різновиди(редакції) старослов. мови. Такі місцеві різновиди літературної мови, що виникли на основі старослов. писемності, називають церковнослов. мовами. Залежно від того, з якою живою слов. мовою взаємодіяла старослов. мова, говорять про ізвод(або редакцію) церковнослов. мови: руського, сербського, болгарського ізводів.
Вивчення старослов. мови необхідне під час вивчення історії будь-якої сучасної слов. мови, допомагає відновити особливості більш ранніх періодів розвитку слов. мов, дозволяє охарактеризувати ті процеси, у результаті яких склалися фонетичні й граматичні системи давніх слов. мов. Старослов. мова важлива для реконструкції праслов. мови,її фонетики, граматики і частково лексики.
Виникнення старослов. мови та писемності пов’язане з утворенням і розвитком ранньофеодальних слов. держав:Болг. царства(7ст.), Великоморавського князівства(9 ст.),Київського князівства(9 ст.) тощо. У цих державах росли міста, розвивалась торгівля та ремесла,поширювалась християнська релігія. Тому для ведення державних справ слов’яни потребували впорядкованої писемності.
На той час існувало два осередки християнства —Рим та Візантія. У 862 або 863 р. моравський князь Ростислав відрядив до візантійського імператора Михайла ІІІ посольство з проханням надіслати до Моравії проповідників, які навчили б моравських слов’ян християнської віри їх рідною мовою. У Візантії було вирішено надіслати двох братів-греків Костянтина та Мефодія. Брати народилися в місті Солунь, що на той час було грецьк. колонією на слов’янській території. Брати добре знали мову слов’ян. За повідомленням житій братів, Костянтин іще до від’їзду склав слов. абетку й почав перекладати Євангеліє слов. мовою. Понад три роки провели брати в Моравії, де готували майбутніх служителів церкви й перекладали слов. мовою грецькі богослужебні книги. Щоб одержати підтримку, вони відправились до Папи Римського, який, прагнучи зміцнити свій вплив у Моравії й Паннонії, визнав слов’янську мову в писемності й богослужінні. У Римі Костянтин занедужав і помер, а Мефодій з учнями повернувся до Паннонії. У Паннонії та Моравії Папа Римський створив слов’янс. єпископат і призначив Мефодія єпископом Паннонії. Але незабаром Мефодія ув’язнили на два роки. За цей час моравський князь Святополк все більше піддававсь німецькому впливові і не підтримав слов’янс. писемність. Після смерті Мефодія(885 р.) супротивники слов. мови домоглись її заборони в богослужінні. Учні Мефодія втекли до Болгарії, Македонії, Сербії, Хорватії, де й продовжили справу розвитку слов. писемності. В 11ст центр слов. писемності перемістився до Київської Русі, куди слов. письмо прийшло разом із хрещенням у 988р.
2.Старословянська мова в системі слов’янських мов. Діалектна основа старослов’янської мови. Питання про походження двох слов’янських азбук.
Слов’янські мови – це група мов індоєвропейської сім'ї, що поширені на території Європи та Азії. Старослов’янська мова належить до південно-слов’янської підгрупи. До неї відносять болгарську, макед...
